Доктор Сон - Стівен Кінг


Оцінка: 8/10

Стівен Кінг. Доктор Сон // переклад Олександра Красюка. – Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2014. – 640 с.

Ден Торренс... Він думав, що його історія закінчилася, але НІ. Десь далеко у підсвідомості, дякуючи сяйву, Ден знав, що Стівен Кінг напише про нього ще одну містичну історію. Чому ж містичну? Давайте усе по порядку.

Після прочитаної книги "Сяйво" у мене були неймовірні відчуття, там дійсно відбуваються речі, які лякають, жахають, тримають у напрузі. Після того як я дізнався, що "Доктор Сон" - це продовження історії Дена Торренса, зразу взявся за її прочитання. На початку книги автор швиденько пробігається життям Дена до його старшого віку, показавши що відбувалося за ці довгі роки. Скажемо так, він не витримує тягар сяйва і подається у пияцтво. Кінг якраз першими кількома розділами доводить нас до моменту, коли Ден кидає пити і зупиняється у маленькому містечку, де і починається основна сюжетна лінія.

Герой знайомиться з маленькою дівчинкою, Аброю, яка має такий самий дар, як і він. Але завжди є одне АЛЕ. Її дар колосально сильніший від його. Хоча це не міняє той факт, що їй потрібна допомога. Адже, дехто дізнався про неї і хоче використати її дар, дух у своїх жорстоких та жахливих цілях. Люди, більш схожі на "вампірів" живляться духом таких людей, дітей, як Абра, щоб продовжити своє життя. І живуть вони уже декілька сотень років.
"Ще бозна-коли давно Ден був пообіцяв собі, що сам ніколи не підчепить цієї звички. Перегодом він прийшов до висновку, що життя - це серія безглуздих засад."


Сам Ден працює у хоспісі, доглядає за пристарілими, ходить на зібрання анонімних алкоголіків, поступово втягуючись у події пов'язані з Аброю. Чому книга називається "Доктор Сон"? Пояснення, яке дає нам Стівен Кінг, мені подобається, тому вартує дізнатися це, прочитавши книгу.
"Ми всі помираючі. Цей світ усього лише хоспіс зі свіжим повітрям."
В сюжеті присутньо дуже багато цікавих моментів, які притаманні для Кінга. Вони ловлять читача на гачок, щоб потім тримати кілька десятків сторінок. Мова, яку автор використовує для опису, є в один момент красивою, в інший брутальною, вульгарною. Мені це подобається, тому що для мене вона породжує емоції.
"Поезією вона не заробила й цента. Хто в цій йобаній країні тепер заплатить бодай цент за те, щоб почитати вірші?"
А ось щодо моторошних моментів, то є кілька питань. Так, вони присутні, вони цікаві. Але після попередньої книги щось тут не так. Сам автор писав про цей твір, що це - "повернення невимовного жаху, після якого ви ще скоро зважитеся вимкнути світло" чи "Я хотів повернутися до дійсно моторошного і страшного. Подивимося, чи спрацює!". Скажу відверто, не спрацювало. Ні, я не бажаю сказати, що книга погана, вона цікава, з неочікуваними поворотами, крутими секретами. Просто я очікував більшого в плані жаху, страху, беручи до уваги той, який я отримав від "Сяйва".

Ну і багато роздумів про життя. У мене таке враження, що у всіх книгах Стівена Кінга, які я читаю, він хоче показати, розказати, пояснити природу життя, існування людини у цьому світі.
  • "Надходить час, коли ти розумієш, що рухатися кудись далі немає сенсу. Що куди б ти не вирушив, себе завжди забираєш з собою."
  • "Смерть не менше чудо за народження."
  • "Життя - це колесо, і воно завжди і знову повертається назад."
  • "Навчання саме собою вже є дарунком, щоб ти знав. Це найкраще з усього, що будь-хто може подарувати або отримати."
Король жахів перестає писати про жахи? Чи ні? Потрібно почитати старі його твори, щоб зробити нові висновки.

***