Блог про прочитані книги

неділя, 27 листопада 2016 р.

Відьмак. Хрещення вогнем - Анджей Сапковський

Оцінка: 5/5
З легкістю можна сказати, що кожна книга із циклу про відьмака не схожа одна на одну. Анджей Сапковський писав окремі твори особливо, зі своєю структурою, манерою розповіді, власною магією, завжди приділяючи увагу вибраним героям. Більшість циклів, із якими мені вдалося познайомитися, мали один стиль написання. Тому підхід, який використав автор у довгій історії про Ґеральта із Рівії, має свою ізюминку.

Відьмак продовжує свій тернистий шлях у пошуках Цірі, а точніше спокутування своєї вини за те, що не зміг захистити її та змушений був залишити одну боротися за виживання. Він хоче пройти цей шлях один, без ніякої допомоги, щоб біль та горе душило тільки його. Але як завжди доля для Ґеральта підготовлює інший шлях, ніж він собі задумував. Тут і починається знайомство із новими неординарними героями, особистості яких Сапковському вдалося добре розкрити.

До основного героя цієї книги, відьмака (можна сказати, що у цій частині він повністю домінує), приєднується компанія гномів на чолі із Золтаном, трубадур Любисток, напівдріада Мільва, вомпер Регіс та молодий лицар, нільфгардський граф Кагір. Досить цікава компанія для достатньо небезпечної подорожі у пошуках Цірілли, яка має пройти хрещеня вогнем.

Веселун-бард Любисток
Любисток, як завжди, тримається своєї творчої натури та розважає компанію усіма йому можливими способами. З одного боку можна сказати, що він боягузливий та ніжний поет, але Лююисток не став пересиджувати війну в якомусь неприступному замку короля, співаючи свої бардівські балади. Натомість він допомагає відьмаку, і коли йому кажуть відсидітися десь у спокійнішому місці, поет пояснює свої дії тим, що він хоче бути присутнім під час історичних подій. Але бажання жити в нього все ж таки переважає.

Для мене найколоритнішим персонажем у цій книзі була Мільва. З вигляду проста дівчина, але з неабиякими талантами. Майстерність лучниці просто неперевершена, не раз рятувала її та інших від загибелі. В дитинстві дівчина втекла із дому й потрапила до дріад, де деякий час жила із ними. Тому вона добре знає усі стежки у Брокілоні, лісу де живуть дріади. Це дало їй змогу приводити туди загони поранених ельфів під час війни із Нільфгардом. Вона легко вписалася у нову команду Ґеральта через свою чесність та благородність.

Кагір два рази намагався викрасти Цірі, але щоразу їй вдавалося викрутитися із його рук. Після бунту в Танеді, він ледь не загинув від меча молодої відьмачки. Провал у цій справі Емгир вар Емрейс розцінив, як зраду престолу і засудив його до вічного ув'язнення, де у нього є тільки один шлях — на ешафот.

Вперше зустрічаємося із Золтаном Хіваєм після того як Ґеральт, Любисток та Мільва вийшли із Брокілону. Показавшись досить брутальним гномом пізніше розумієш, що в нього добре серце і не просто так вони супроводжують біженців у безпечне місце. Після деякого часу, подорожуючи в компанії із відьмаком, він подружився із ним та подарував свій сігіль (сталевий меч викуваний гномами у підземеллях Махакаму).

Останній із цієї дивної компанії - вомпер Регіс, який навіть є дуже "милим", враховуючи його походження. Друзі зустріли його на великому кладовищі, де вищий вампір прикинувся алхіміком, який збирає рідкісні трави, що ростуть у цьому місці. Спочатку ніхто нічого не запідозрював, але згодом Регіс викрив себе і змушений був розказати історію про те, що змусило його перестати пити людську кров. Це й дало можливість лояльніше ставитися до нього.


Постер до доповнення The Witcher 3: Wild Hunt - Blood and Wine
Поки весела компанія крокує лісами у пошуках Цірілли, Філліпа Ейльхарт створює Ложу Чародійок, куди входять дванадцять чародійок, які мають робити все для збереження магії та порядку у світі без жодних політичних інтересів. Ця справа не є простою, адже багато з них служать різним королям та людям або узагалі незалежні ні від кого. Однією із найближчих їхніх цілей є захоплення Цірі та використання її для власних потреб. А в той самий час відьмачка наводить страх на Нільфгардських територіях через розбійницькі напади та убивства. Жорстока дівчинка...

Підсумовуючи, скажу, що історія про відьмака стає все цікавішою та захопливішою, а кінцівка книги просто надзвичайна. Я завжди думав, що поєднання у фразі Ґеральт із Рівії походить через походження відмака із цієї території. Але в такі моменти завжди приємно зрозуміти свою неправоту.

Оригінальна назва: Wiedzmin. Chrzest ognia
Переклад: Сергій Легеза
Сторінок: 384
Рік видання: 2016
Видавництво: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» 

вівторок, 8 листопада 2016 р.

Відьмак. Час погорди - Анджей Сапковський

Оцінка: 5/5
Після прочитання «Кров ельфів» було зрозуміло, що в майбутньому потрібно чекати серйозних змін у світі відьмака. Й ось, нарешті, у руках я тримаю наступну прочитану книгу «Час погорди» із цієї серії. Вона стала більш динамічною, а події давали багато поживи для роздумів. Тож які зміни накотилися на величні королівства?

Легко можна сказати, що затишшя перед бурею різко завершилося. Хоча це уявне перемир’я між королівствами було крихким та короткотривалим. Будь-який легенький поштовх і все розлетиться на друзки. Прийшов час кожному зайняти своє місце, прийшов час погорди. Тут не буде ні правих, ні винних, а залишаться тільки біль, жаль та пустота.

Захоплення Цірі стало завданням номер один для всіх королівств, тому що наявність такого козиря в рукаві надає змогу контролювати процес усіх майбутніх подій. Для одних вона має стати майбутньою дружиною, для інших просто зайвою перешкодою, яку потрібно знищити. Тому Йеннефер відправляється разом із нею на острів Танедд на Збори Чаклунів, де бажає заховати її від навколишніх пожадливих очей у Школі Чаклунок. А Цірі просто дорослішає й хоче стати кращою відьмачкою. Ґеральт з усіх сил намагається дістатися до Цірі, відбиваючись від безмежної кількості шпигунів, щоби допомогти їй. А після зустрічі, Ґеральт і Йеннефер знову зблизилися. Бал відкрив нам почуття, які кожен із них приховував один від одного. Тут відкрилися не лише ревнощі чаклунки, а й її бажання стати кращою для нього. А він гордився за кохану й показував, що докладе зусиль, щоби залишитися із нею.


Інтриги, які плетуться у цій книзі, розцвітають просто феноменально. У королів свої, у чаклунів свої — зрада на зраді, кругом тільки один розбрат і недовіра. Таке враження, що цими змовами та плітками займаються всі кому не лінь. Читаючи, інколи здавалося, що ти вже не розумієш що відбувається в цьому фентезійному світі. Апогеєм всіх інтриг став бунт на раді чаклунів. Тут і почалися жахливе місиво, кров, страх, вибухи, смерть… Як завжди Ґеральт опиняється не в тому місці і не в той час. Як результат, він втягнутий у ці події з головою, після яких змушений переховуватися в лісі із дріадами. У Йеннефер вийшло все з-під контролю й полетіло шкереберть: тепер вона в кайданках, а події плинуть самі собою. Цірі користується напівзруйнованим порталом у вежі Тор Лара, який переносить її в пустелю Корат, де рятується від загибелі завдяки зустрічі із молодим єдинорогом. Нільфгард наступає та просувається вперед, де одні королівства програють битви, одні ще тримаються, а інші вступають у змову із загарбником.

"Для того щоб заробляти на життя як кінний гонець, — говорив зазвичай Аплегатт молодикам, які вступали на службу, — потрібно дві речі: золота голова й залізна дупа."

Книга наповнена смутком, болем та зрадою, Цірі знову залишилася покинутою та самотньою на чужій землі. Тому з нетерпінням починаю читати наступну книгу «Хрещення вогнем», де розкриються подальші події цієї історії.


P.S. Рецензії до попередніх книг про відьмака можна знайти за цими посиланнями "Останнє бажання", "Меч призначення", "Кров ельфів".

Оригінальна назва: Wiedzmin. Czas pogardy
Переклад: Сергій Легеза
Сторінок: 320
Рік видання: 2016
Видавництво: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» 

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Альманах "Крамничка жахіть"

Оцінка: 5/5
Оповідання для мене - це щось невідоме, адже я ніколи не придавав їм належного значення. Як оповідання може порівнятися із романом? Як у ті кілька сторінок можна вкласти сюжет, та ще й такий, щоб читач зацікавився? Думаю, що написання оповідань і романів дуже відрізняється одне від одного. Знайомство із цим типом творів вирішив розпочати із альманаху "Крамничка жахіть", який видали із допомогою журналу "Світ Фентезі", Студії "Ворон" (комікси українською), Asgardian Comics та групою "Стівен Кінг. Україснький клуб", де зібрані роботи письменників-початківців. Отже, поїхали...

Миколка Колесников. "Однокласники"
Перше оповідання із альманаху розповідає про двох однокласників, у яких міцна "дружба". Один із них настільки захоплений цією дружбою, що дозволяє собі робити багато жахливих речей. Тільки кінець трішки здивував. Висновок - просто та банально.


Дмитро Стебловський. "Темний бік"
Уххх... Це оповідання потішило своїми трешом та м'ясом. Інколи секрети одного перевершують секрети іншого. Тут і починається сам сік. Єдине, що розізлило, який, бляха, "Куклачов", можна було когось нормального придумати, у світі стільки класних персонажів.

Стас Пономарьов. "Зникнувший кілометровий стовп"
Те, що відкривається перед очима, не завжди показує справжню дійсність чи люди просто її не помічають. На мою думку, початок трішки затягнутий.

Анна Галицька. "Влада вогню"
Ось тут сподобався сюжет, містичний будинок, Львів, сім'я, яка не вірить різним байкам. Дуже атмосферне оповідання із повною владою вогню. Тепер деякі місцини Львова точно буду оминати )))

Юлія Васильєва. "Доктор Томас Ворвік"
Усього шість сторінок тексту, а порвало повністю. Тут доктор Томас Ворвік виявився неабияким "талановитим" професором, який перевершив багатьох злісних та жахливих професорів та науковців, про яких я читав. Пристрої просто надзвичайні, особливо "читач газет", вперше прочитавши, подумав про елементи фантастики ))) Сильно!

Віктор Лукін. "Блокпост"
Спочатку мені якось не зайшло, але далі, коли з'явився селянин із капелюхом і косою, почало подобатися. Єдиний момент із цим блокпостом, я б замінив цей елемент. Але це був задум автора, тому...

Сергій Заскальний. "Заховане у темряві"
Мабуть не люблю я поеми чи я їх просто не читав. Не знаю. Тому важко оцінити твір. Але все ж таки поема розповідає про темряву та страхи, які перебувають там, коли попадаєш в неї та про героя, який хотів перемогти її.

Анна Рибалка. "Байки Аквіли"
Досить специфічне оповідання, яке переносить нас у давні часи Римської Імперії. Хлопака Аквіл розказує лячні історії зі свого минулого. Кінець я так і не зрозумів, хоча перечитував кілька разів.

Bobby Nocturnal. "Мемуари мертвяка"
Тут некромантією аж пахло ))) Досить лячно виглядають такі ось створіння, які після смерті харчуються людьми і вважають, що це нормальне "життя" після смерті. Одним словом зайшло на ура.

Роман Великород. "Обитель мух"
У цьому оповіданні сюрреалізм аж зашкалював. Після прочитання засинати не хотілося узагалі, страшнувато. А якщо, коли прокинуся, кімната зміниться...

Т. Скіфф. "Червона антипланета"
Наукова фантастика і жахи, ось це поєднання. Після цього оповідання захотілося все ж таки пройти серію Dead Space та зустрітися із тією космічною невідомістю, яка чекає на героя.

Наталія Кубіцька. "Ярмарок смерті"
Хочеш легкі гроші - тобі пряма дорога на ярмарок смерті, де, за те що тебе закатруплять, твоя сім'я отримає 15 мільйонів. Легко, правда ж... А ще ціле місто буде тішитися з цього дійства, на яке чекають цілий рік.

Олексадра Дайнеко. "Мисливці назавжди"
Мені здалося, що це якийсь зліпок усього й на купу. Але задум достатньо цікавий. Чогось нагадалася мені гра Devil May Cry.

Після прочитання цього неймовірного альманаху про оповідання зрозумів одне: хочеш швидких відчуттів від чтива, то точно потрібно вибирати цей жанр. Збірка вийшла крута, твори із різними підходами та викладом зробили її неординарною. Тому хотілося б більше таких класних проектів для письменників-початківців.

пʼятниця, 21 жовтня 2016 р.

Гаррі Поттер і прокляте дитя - Дж. К. Роллінґ

Оцінка: 4.5/5
Насамперед хочу сказати одну дивну річ, не читайте жодних відгуків, відкривайте цю книгу тільки для себе і розумійте її по своєму. А я ж трішки розкажу про свої відчуття та думки, пов'язані із новим романом від Дж. К. Ролінґ "Гаррі Поттер і прокляте дитя".

Українське видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, дякуючи Віктору Морозову, перше з усіх країн видало переклад нової книги про чарівника, що вижив. І тут на мене нахлинули виром загадкові та давні почуття. Як можна спокійно відкривати нову частину, знаючи, що якраз ця історія подарувала мені любов до читання, як багатьом тисячам іншим по усьому світу. Цей атмосферний та магічний світ один із найкращих, з якими у мене була змога познайомитися за цей час. Тому вельми вдячний Джоан Ролінґ за можливість знову поринути у нього та повернутися до улюблених героїв.

Це сценарій до вистави, яка ставиться у Великобританії та інших країнах. Формат книги являє собою п'єсу, драму, що з одного боку можна вважати плюсом, а з іншого мінусом. Через це потрібно розуміти, тут важко зробити акцент на пригодах, деталях, адже на сцені події мають відбуватися швидко, зрозуміло та чітко. Більший наголос якраз лягає на діалоги між героями п'єси, їхні стосунки та відчуття. Ось тут і проявляється перший мінус, останню сторінку книги перегортаєш занадто швидко, не встигнувши насолодитися цією історією.

"Мені здається, що кожен з нас мусить робити вибір... у відповідний момент... якою людиною він хоче стати."

Історія у книзі розповідає нам про Гаррі, Герміону, Джіні та Рона у старшому, дорослому віці. У них уже є діти, які навчаються чи тільки готуються до вступу до Гоґвортської Школи Чарів та Чаклунства. З перших сторінок стає зрозуміло, що найбільше уваги приділяється стосункам батьків і дітей, впершу чергу Гаррі Поттера та його сина Албуса Северуса Поттера. Дуже цікаво, адже закінчивши читати останню частину про чарівника, що вижив, ніхто не зміг би припустити, що такі проблеми могли колись виникнути у нього. Тут не просто проблеми чи непорозуміння, тут конфлікт поколінь. Албус не розуміє світ, який був до нього, популярність батька нависає над ним та дуже гнітить, відсуваючи його в тінь. Він бажає хоч трішки тої популярності, яку мав його батько, хоч трішки його вмінь, але водночас не розуміє, що він інший і має будувати свій шлях. З іншого боку Гаррі, батько, який не може знайти підхід до свого сина, не може пробитися через стіну, яка виросла між ними, та підібрати правильні слова у їхніх розмовах, відкрити себе і свої страхи.

"Правда - це прекрасна і страшна річ, тож до неї треба ставитися з великою обережністю."

Актори вистави "Гаррі Поттер і прокляте дитя"























На другому плані у нас сім'я Мелфоїв. Стосунки між Драко та його сином Скорпієм не найкращі. Багато непорозумінь, конфліктів та чуток, які розлітаються магічним світом, що Скорпій є сином найжахливішого та найстрашнішого чаклуна в історії магії, Лорда Волдеморта. А після смерті дружини Мелфоя, його син ще більше закрився у собі, не бажаючи спілкуватися зі своїм батьком.

Усі ці причини наклалися на те, що Албус та Скорпій, вперше сівши на Гоґвортський експрес, знайшли багато спільного. Тут і започаткувалася міцна та нерозривна дружба. Вона допомагала їм у школі, адже чутки про Волдеморта та Драко, популярність батька Альбуса, не давали навіть маленького перепочинку під час навчання, а тільки погіршували ситуацію у стосунках із їхніми батьками. Мені ж хотілося більше деталей про цих нових героїв, краще розкрити їхні особистості, вміння. На жаль, важко це зробити у такій короткій п'єсі.

"Невдах привчають бути невдахами. І для цього є лише один спосіб... і ми його знаємо краще за інших... це - приниження."

Дж. К. Ролінґ у театрі
Так само під час читання книги ми часто зустрічаємося з іншими улюбленими героями, які мають чи мали своє особливе місце у цьому чарівному світі. В кожного свої проблеми, помилки, які вони хочуть виправити. Джоан Ролінґ показала їх з іншої сторони, даючи зрозуміти, вони тепер інші. Гаррі Поттер бажає показати собі та усім навколишнім, що він змінився і не бажає цього ярлика популярності, який йому наклали. Джіні Візлі - мудра жінка, хороша мати, яка розуміє і старається допомогти своєму чоловікові та сину. Герміона Грейнджер, міністр магії, яка має тепер колосальну відповідальність за магічний світ та своїх дітей. Рон Візлі став дорослим, але і його мрія здійснилася, він займається справою, якою бажав - є власником крамниці жартів. І як не дивно, Драко Мелфой - мудрий та справедливий чарівник. Дійсно, інші... Але водночас ті самі...

"Досконалість недоступна людям, навіть чарівникам. Кожна осяйна мить щастя містить у собі крапельку отрути: розуміння, що біль повернеться знову. Будь чесним з тими, кого любиш, не приховуй від них свого болю. Страждати для людини так само природно, як і дихати."

Підсумувавши вищесказане, історія про хлопчика, що вижив, завершилася. Можна було написати кілька книг із новими героями, Албусом та Скорпієм. Думаю, що ці історії сприйнялися б із великим ажіотажем та захопленням. Але чи потрібно... А так маємо прекрасну історію, яка дала можливість поринути ще раз у цей чарівний світ. Я б краще хотів отримати серію книг із новим персонажем, Ньют Скамандером, із яким спільнота "чарівників" познайомиться найближчим часом. На екранах кінотеатрів для українських глядачів буде показуватися стрічка "Фантастичні звірі і де їх шукати". І як недавно Джоан Ролінґ на обговоренні цієї нової історії повідомила, що пригоди Ньют Скамандера розтягнуться аж на п'ять фільмів. Тому наступний хід автора, а ми ж будемо чекати та мріяти про книги із нової віхи в історії магії.

Оригінальна назва: Harry Potter and the Cursed Child
Переклад: Віктор Морозов
Сторінок: 352
Рік видання: 2016
Видавництво: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

понеділок, 17 жовтня 2016 р.

Інферно - Ден Браун

Оцінка: 4.5/5
У творах Дена Брауна є одна особливість, яка приваблює мене, тому я читаю їх з великим захопленням. Вони наповнені багатьма деталями з історії, архітектури, міфології та сучасності, що призводить до чіткої картини в уяві читача. Автор для написання своїх романів багато досліджує сфери, предмети та міста, де відбуваються події, тому й виникає враження про обізнаність письменника у всьому про що він пише.

"Інферно" — це четвертий детективний роман із серії про професора Роберта Ленґдона, який займається релігійною символікою у Гарвардському університеті (передують йому "Код да Вінчі", "Янголи і демони" і "Втрачений символ"). Події у книзі відбуваються у трьох красивих, загадкових та містичних містах: Флоренції, Венеції та Стабулі, які несуть велику історичну і культурну цінність для усього людства.

Сюжет у книзі розгортається надзвичайно динамічно і не дає відпочити читачеві. Професор Роберт Ленґдон прокидається у палаті лікарні та розуміє, що втратив пам'ять і не пригадує події, які відбулися із ним впродовж останніх кількох днів. Його останні спогади пов'язані із перебуванням у Гарварді, а знаходиться він зараз у Флоренції. Сієнна Брукс, лікар, який доглядає та лікує його, розповідає, що у нього відбувся струс мозку через кульове поранення, що і спричинило втрату пам'яті. В цей самий момент у палату вривається жінка, яка намагається вбити його, але йому вдається втекти із лікарем. Головною метою героя стало пригадати останні дні та зрозуміти у які події було його втягнуто. Адже усе дуже загадкове і пов'язане із твором Данте Аліг'єрі "Божественна комедія" та картиною Сандро Боттічеллі "Карта пекла", що зображує усі рівні, які описані у творі Данте.

"Найбільш моторошні місця в пеклі приберігаються для тих, хто залишається байдужим у час моральної кризи."

Картина Сандро Боттічеллі "Карта пекла"
Відвідавши Флоренцію та Венецію, для мене особливо цікаво було читати "Інферно" та впізнавати місця, де відбуваються події із Робертом Ленґдоном. Уперше коли я побачив собор Санта-Марія дель Фіоре у мене перехопило подих, такої величної споруди ще не бачив ніколи, біля якої знаходився баптистерій. Такі місця як Палацо Веккіо, Палацо Пітті, сади Боболі, П'яца дель Дуомо є відомими туристичними місцями, де і відбуваються події у книзі. Венеція для мене є особливим містом. Коли я відвідував його, то був здивований, як людина могла збудувати таке місто, яке було центром Венеціанської імперії. Пливучи Гранд каналом до площі Сан Марко, де знаходиться Палац дожів та базиліка Сан Марко, передує таке враження, що місто виросло із води і ти перебуваєш у якомусь фантастичному світі, а події ці нереальні.

"Немає людини пихатішої за ту, яка щиро вважає себе невразливою до всіх нещасть, які існують у нашому світі."

Але найкраще читати книги Дена Брауна, перебуваючи у тому місті, де відбуваються події, відвідувати історичні пам'ятки та місця, що повністю дозволить поглинути в історію, яка описана у романах.

Оригінальна назва: Inferno
Переклад: Володимир Горбатько
Сторінок: 607
Рік видання: 2013
Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» 

вівторок, 20 вересня 2016 р.

Народження Сталевого Щура - Гаррі Гаррісон

Оцінка: 4.5/5
"Народження Сталевого Щура" - це перший роман Гаррі Гаррісона із циклу "Сталевий Щур", але не датою його написання. Перша книга із циклу була написана у 1966 році, яка малу назву "Сталевий Щур", або як мені більше подобається -"Пацюк із нержавіючої сталі", адже перша назва має більше схожого до російського видання, ніж до оригінальної американської назви. А цей роман вийшов у 1985 та вважається передісторією до усього циклу.

Головним героєм цієї серії книг є Джеймс ді Ґріз, 17-літній хлопчина, який проживає на планеті Біт О’Хевен, мрія якого є стати найкращим злочинцем у всій Галактиці. Сам Джеймс є досить кмітливим, розумним та талановитим у різних сферах. Він не може терпіти суспільство, у якому перебуває, ненавидить його. Якраз через це його прагнення стати злочинцем набирає дуже великої сили.

Книга починається з того, що Джеймс проводить пограбування банку, яке закінчується тим, що його ловить поліція. Але не все так просто, як здається на перший погляд. Це все було підлаштовано героєм для того, щоб його посадили до в'язниці, адже він надіявся знайти найрозумніших злочинців, у яких можна повчитися такого цікавого діла. Але потрапивши туди він розуміє, що тут таких людей йому не знайти, адже у в'язницю потрапляють останні невдахи, а усі хто має трохи клепки у голові - на волі.

"Немає таких людей, яким невідомий страх. А смілива людина відрізняється саме тим, що робить свою справу, навіть коли їй страшно"

Одним із найяскравіших елементів, які ловлять читача на гачок, є гумор, який присутній впродовж усього роман. Сам Гаррі Гаррісон, казав, що гумор і наукова фантастика пов'язані речі. Багато авторів вкладали нотку гумору у свої твори цього жанру, які якраз і зробили їх настільки популярними у свій час.

Роман читається дуже легко через те, що там постійно відбуваються події, які заставляють читача бути в тонусі й не нудьгувати, додаючи динамічності. Але сам роман є трішки бідним з точки зору розуміння світу, у якому відбуваються події, влади, економіки. Хотілося б більше деталей у цьому напрямку. Так само дивує вміння Джеймса викручуватися із різних колотнеч легко, швидко і невимушено. Чи це талант такий? Чи автор зробив такого собі "супергероя"?

"Я краще зогнию у в’язниці, ніж стану частиною суспільства, яке так зневажаю!"

Якщо узагальнити, то Гаррі Гаррісон зміг зробити цікаву, жартівливу, авантюрну та фантастичну передісторію про пригоди Сталевого Щура, після якої хочеться далі пізнавати цей світ.

Оригінальна назва: A Stainless Steel Rat is Born
Сторінок: 288
Рік видання: 2016
Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» 

неділя, 11 вересня 2016 р.

Відьмак. Кров ельфів - Анджей Сапковський

Оцінка: 4.5/5

«Кров ельфів» — третя книга із серії Анджея Сапковського про відьмака, яка має досить цікаву назву інтригуючи читача. З цього можна судити, що в ній певна частка буде присвячена якраз цій расі, її історії, горю. «Щось закінчується… " — такими словами нас автор попереджає про великі переміни, які висять над головами всіх у цьому фентезійному світі. Але що зміниться… порядок сил, які були на даний час, тотальне правління людей чи інші великі переміни?

Третя частина, скоріш за все, є підготовкою перед майбутніми подіями, тим самим і завершенням першого тому. У ній усе менше приділяється уваги винищенню страшних монстрів Ґеральтом із Рівії, чим були насичені попередні дві книги, а більше автор загортає нас у глобальні політичні інтриги, війни, союзи та суперечки. Можна сказати, що ця книга є більш жорстокою та сумною, у якій розкривається справжнє єство людських правителів зі своєю безжальністю. Тут Анджей Сапковський остаточно відійшов від стилю оповідань та казки й писав книгу, будуючи її структуровано та продумано.

Чесно кажучи в багатьох моментах було досить нудно читати величезну кількість сторінок усіх цих політичних ігор, довгих гнітючих діалогів королів та описів королівств. Але дякуючи такому цікавому персонажу, з яким ми познайомилися в попередній книзі, як Цірі із Цінтри, книга набирає кольорового забарвлення й ти з нетерпінням чекаєш наступної зустрічі із нею. Слідкувати за нею дуже цікаво, інколи смішно, інколи лячно. Їй усього тринадцять років, але вона є досить кмітлива як на свій вік та має неабиякий характер. Також автор показує, як інколи у неї пробиваються нотки жорстокості. Нема ніякого бажання бачити цю милу дівчинку в такому образі, але потрібно розуміти, що весь жах та страх, через який вона пройшла, сильно вплинули на неї.



Сни в Цірі дуже страшні, образи, які виникають у її голові, до нестями лякають. Справитися із цим маленькій героїні допомагає Йеннефер. Можна точно сказати, що стосунки, які розвиваються між ними, є одними із найцікавіших у книзі, щирі, відкриті та довірливі.

Уперше в книзі ми зустрічаємося із чарівницею Трісс Мерігольд, такою пристрасною й чарівною, яка проймається великою симпатією до Цірі й допомагає відьмаку доглядати її в Каер Морені. Вона допомагає зрозуміти грубим і твердим відьмакам, що Цірі насамперед залишається дівчинкою і не потрібно ліпити із неї чоловіка. Краще підібрати для неї особливий підхід, що принесе їм більшу користь. Також Трісс закохана в Ґеральта, але вона розуміє, що його серце зайняте іншою.


Прочитавши книгу, можна помітити, що Ґеральта в цій частині досить обділили увагою, даючи відкритися таким персонажам, як Любисток, Тріс Мерігольд, Йеннефер із Венгербергу та Цірі із Цінтри. Це не робить роман гіршим, але Ґеральт, виконуючи завдання із винищення монстрів, надавав історії «екшену», чого бракує цій частині.

Оригінальна назва: Wiedzmin. Krew elfów
Переклад: Сергій Легеза
Сторінок: 320
Рік видання: 2016
Видавництво: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» 

четвер, 8 вересня 2016 р.

Мерщій тікай і довго не вертайся - Фред Варґас

Оцінка: 4/5
Фред Варґас — це псевдонім французької письменниці, справжнє ім'я якої є Фредерік Одуан-Рузо. Вона вважається найкращим письменником у Франції у жанрі детективів, багато з яких стали світовими бестселерами. Завдяки видавництву "КСД" український читач зміг познайомитися із її творчістю у книзі "Мерщій тікай і довго не вертайся".

Мене детективи насамперед приваблюють тим, що герої, які розплутують справи чи загадки, мислять нестандартно, швидко, аналізують факти та знаходять вихід із найскладніших ситуацій. І читаючи їх, ти перевтілюєшся у головного героя, намагаєшся наперед відгадати загадки, визначити основного негідника. До таких книг у цьому жанрі, мабуть, привчив мене Ден Браун, особливо, зі своїм видуманим персонажем, професором Робертом Ленгдоном.

"Якщо і є на землі товар, який ніколи не переводиться, то це новини; і якщо й існує спрага, яку неможливо втамувати, то це людська цікавість."

Головним героєм роману "Мерщій тікай і довго не вертайся" є комісар Жан-Батіст Адамберґ. Його особистість зацікавлює читача тим, що він є досить нетиповим комісаром зі своїми вадами (неохайність, забудькуватість імен, боязнь лишитися самому) та вчинками. Водночас у ньому зібралися позитивні якості, які допомагають нестандартно мислити, знаходити малі зачіпки, складати різноманітні факти, що в кінцевому результаті випливає у розкриття незвичайних та найскладніших злочинів. Часто зустрічаються такі персонажі-комісари у французьких кінофільмах.

"Забобони проймають легковірних... Легковірність — джерело маніпуляцій, а маніпуляції породжують лихо. "

Події, які відбуваються у Парижі, жахають усіх його мешканців. Хтось невідомий малює перевернуті четвірки на дверях квартир у багатоповерхівках. Тільки одна квартира у багатоповерхівці лишається без цього страхітливого символу. Комісари, мешканці вважають ці події безглуздим жартом якогось підлітка. Але до певного моменту, доки не знаходять у квартирі без цього символу мертвого чоловіка. Опісля люди піддаються паніці й масово малюють його собі на дверях, щоб захиститися. Поліція безсила у такій ситуації, але комісар Адамберґ готовий прийняти виклик і розплутати цю складну справу.

"Ні, нізащо в світі Жос би не довірився речам — як і, власне, людям або морю. Перші забирають ваш розум, другі — душу, а третє — життя."

Французькі імена, події, роздуми, екскурси в минуле... Перші сторінок 80-100 були досить важкими та незрозумілими. Але далі роман захоплює досить сильно аж до самого кінця через свій закручений сюжет та містичні події, які відбуваються. Думаю, що на початку поглинути у цю детективну історію важко через те, що КСД вирішило видати четверту книгу із серії про детектива Адамберґа минаючи усі попередні. Не знаю чим вони керувалися, але обіцяли надалі видавати романи цього автора. І навіть не зважаючи на цей факт, роман вартий уваги.

Оригінальна назва: Pars vite et reviens tard
Переклад: К. Грицайчук
Сторінок: 336
Рік видання: 2016
Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» 

неділя, 4 вересня 2016 р.

Викрадач вічності - Клайв Баркер

Оцінка: 4/5
Англійський письменник Клайв Баркер насамперед відомий як фантаст затвердився у літературі жахів. Великої популярності він здобув у 80-х роках за свою серію страшних оповідань "Книги крові". Також Клайв Баркер є режисером та сценаристом багатьох кінострічок, найвідоміші з яких - "Повсталий з пекла", "Нічний народ" та "Кенднімен". Неочікувано для усіх, після того, як письменник переїжджає до США, він пише казку "Викрадач вічності", яка стає популярною і згодом обов'язковою для читання в середній школі у Великобританії.

На початку казки ми знайомимося із Гарві Свіком, десятирічним хлопчиком, великим мрійником, який давно вважає себе дорослим. Відразу ми попадаємо у вир подій, які відбуваються із героєм. Разом із Ріктусом вони вирушають до Дому, де усі діти те й роблять, що веселяться, читають, граються в ігри й кожен день зустрічають найкращі свята у світі - Великдень, Хеллоуін, Різдво. Таку мрію мають усі діти, але за все потрібно платити, адже просто так нічого не дається у цьому світі. Гарві помічає, що в цьому чудовому місці відбувається щось не те. Яку ж ціну діти платять за цей безтурботний час?..

Ця чудова казка нагадує усім, що життя - найпрекрасніша річ у світі і потрібно пам'ятати, що усі миттєвості є безцінними. А дружба, відповідальність, чесність та самопожертва дуже важливі упродовж усього життя.

Читайте казки та поринайте у мрії, тому що чим далі стаєш дорослим, тим менше див помічаєш на своєму шляху.

Оригінальна назва: The Thief of Always
Переклад: Сергій Крикун
Сторінок: 200
Рік видання: 2016
Видавництво: Видавництво Старого Лева

четвер, 1 вересня 2016 р.

Бог Скорпіон - Вільям Ґолдінг

Оцінка: 3/5
Вперше я познайомився із творчістю Вільяма Ґолдінга прочитавши роман "Володар мух", який вразив мене жорстокістю людини під час спроби ставлення демократичних відносин між дітьми на безлюдному острові. Автор показав нам, що завжди потрібно прикладати великих зусиль, щоб не втратити людське обличчя і не перетворитися на звіра.

І ось, дякуючи цікавому громадському проекту "Вавилонська бібліотека", який заснований Романом Малиновським, вийшла у друк новела "Бог Скорпіон" Вільяма Ґолдінга. Окрім цієї книги за допомогою проекту вийшли ще такі твори: "Бойня номер п'ять" Курта Воннеґута, "Порнографія" Вітольда Ґомбровича, "Уот" Семюеля Беккета і "Пастка-22" Джозефа Геллера. Більше про проект можна прочитати за цим посиланням. Також є цікаве інтерв'ю із Романом Малиновським, де він розповідає про проект та чому зайнявся цією справою.

Новела "Бог Скорпіон" розповідає про устрій та життя стародавніх єгиптян на березі Нілу із такою точністю, що читаючи її із легкістю уявляєш усе, що відбувається. Особливу увагу Ґолдінг приділяє опису природи, що дозволяє краще зрозуміти тогочасні умови, в яких перебували єгиптяни. Попри історичну відповідність та деталізацію, автор піднімає проблематику спротиву людини державним традиціям, які базуються на релігійному підґрунті. Момент, коли людина усвідомлює, що ці традиції не зрозумілі, а інколи божевільні (такі як поховання фараона та його обслуги разом із ним) у неї немає вибору і вона сліпо мусить крокувати цим шляхом. Але є випадки, коли здоровий глузд перемагає і людина намагається боротися проти системи, проти усіх, хто нав'язує ці думки.

Загалом новела дуже коротка і, дякуючи хорошому перекладу, легко та швидко читається. Але відчутного захоплення під прочитання не було. Тому читати потрібно тим, хто є поціновувачем автора, але точно не тим, хто хоче тільки познайомитися із творчістю Вільяма Ґолдінга.

Оригінальна назва: The Scorpion God
Переклад: Дмитро Костенко
Сторінок: 112
Рік видання: 2015
Видавництво: "Книги-ХХІ" Вавилонська бібліотека